top
logo

Лічильник

лічильник на сайт

Голосування

Що б ви хотіли бачити на сайті ?

ДРУГА СВІТОВА. НЕПРИДУМАНІ ІСТОРІЇ
21 вересня 2018 р. в головній читальній залі Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка у рамках історичного майданчика 25 Book Forum відомий журналіст та популяризатор національної історії Вахтанг Кіпіані презентував книгу “Друга світова. Непридумані історії. (Не) наша, жива, інша”. Книга побачила світ у видавництві “Vivat”.

Війна розділила родини, позбавила життів, скалічила долі… Але поруч із тим Друга світова донині не відпустила людей. Порівнюючи зацікавлення суспільства минулим, редактор “Історичної правди” відзначив, що найбільшою популярністю користуються саме сюжети Другої світової війни – усі армії, напрямки, етноси тощо. Окрім того, маючи нагоду спілкуватися з різними людьми старшого віку, упорядник неодноразово зустрічався з абсолютно відмінним і від радянського, і навіть від сучасного підручникового бачення історії. Саме тому до третьої книги (попередні були присвячені відповідно історії УПА і “війні двох правд” між українцями та поляками) увійшли особисті історії близько тридцяти авторів, відображені у спогадах та життєвих парадоксах реальних людей у трагічних подіях. У виданні відображені долі представників різних регіонів України – серед них також двоє львів’ян. Тексти видання опубліковані у вигляді інтерв’ю.

Упорядковуючи книгу, В. Кіпіані звертав увагу на несподівані повороти долі – як от випадок з одруженням нащадків в’язня концтабору Аушвіц і його наглядача. Інша історія, яка змінює стереотипні уявлення про остарбайтерство як суцільне рабство – доля дівчини із Запоріжжя, що в 14-річному віці потрапила до німецької родини. Батьки виховували рідну доньку такого ж віку і прийняли українку до своєї сім’ї. Опікуючись обома дівчатками, господарі обдаровували остарбайтерку всім необхідним. Коли завершилася війна і дівчина зібралася повернутися додому – названа мати раптом звернула увагу на те, що в рідної доньки краща сукня. Жінка каже рідній донці помінятися платтями, щоб українка повернулася на Батьківщину “красивою”…

Упорядник наголошує, що написання історії часто стає можливим в результаті потреби старенької людини виговоритися, навіть перед смертю. Сьогодні журналіст розуміє цінність життя та молодого віку рідних людей і з гумором згадує свої дитячі переживання, коли на відміну від нього на 9 травня однокласники могли запросити до школи своїх дідусів та бабусь – справжніх фронтовиків. А ще – згадує про давню газетну публікацію свого старшого колеги Юрія Роста про неймовірну воєнну історію одної родини на Черкащині, де мати мала десятеро синів, всі були мобілізовані до лав Червоної Армії, служили рядовими в піхоті і всі повернулися з війни неушкодженими. Десять цвяхів на стіні, на яких – десять шинелей. Символ виживання.

В. Кіпіані запросив до слова також одного зі співавторів – полтавчанина Тараса Шамайду, розповіді дідуся й бабусі якого руйнували струнку логіку радянської шкільної історії війни з поділом на “наших” і “німців”. Бабуся згадувала про спалені села і склади з продуктами які залишали після себе червоноармійці, відступаючи на схід. Коли село захопили німці, то жінка пішла сваритися до офіцера, що п’ятеро військових квартирантів – то вже забагато. Її послухали – і залишили трьох. Коли з подібною вимогою звернулася згодом до радянської армії – то її саму виселили у хлів. Дід пережив голодомор на Харківщині, згодом переселився на Донбас, згадував, як чітко межа голодомору співпадала з кордоном між УРСР і РСФСР. Згодом – працював також у Німеччині, був прийнятий родиною до себе, а коли стали наближатися радянські війська навіть отримав пропозицію одружитися з донькою господаря. Німці не могли повірити юнакові, що такий крок не лише не врятував би його, але й призвів би до загибелі всієї родини. Врятувався чоловік, мабуть, лише тому, що був шахтарем і отримав скерування на Донбас. Помер на дев’яносто третьому році життя в Лисичанську, кілька місяців не доживши до нової військової агресії, тепер вже російської.

Порівнюючи життєві долі та рефлексії, упорядник формує новий наратив – орієнтований не на філософію визначеного наперед результату, а саме на людський вимір – той, який дає можливість особистого вибору та морального орієнтиру завжди, незалежно від імперій чи диктаторів.

Василь Кметь

#BookForum #25BookForum #25BookForumHistory #Історичний_майданчик

 

Електронні б-ки

virtual.jpg

Виставка

Kostovsykiy Oleksandr Mikitovich 1.jpg

Прес-кліпінг

press-clipping.jpg

bottom
top

Останні новини

современная архитектура англии презервативи композити дк 016-2010 семантика це ферменти бизнес требования к сайтумідь царская водка силіконові форми

bottom