top
logo

Лічильник

лічильник на сайт

Голосування

Що б ви хотіли бачити на сайті ?

Кирило Студинський і консервативний християнсько-суспільний рух у Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (до 150-ліття з дня народження)

Постать Кирила Студинського не потребує зайвих презентацій. Упродовж життя він став однією із знакових і найбільш заслужених постатей в українському науковому і культурному житті Галичини. Втім, один аспект діяльності К. Студинського залишається досить малознаним у порівнянні з його заходами в рамках НТШ, «Просвіти» та інших неполітичних організацій. Йдеться про активну участь цього науковця у функціонуванні консервативного християнсько-суспільного руху, де він був одним із чільних представників.

Український християнсько-суспільний рух виник у Галичині в середині 1890-х років внаслідок розколу табору народовців на ґрунті оцінки політики польсько-українського порозуміння – «нової ери» – і найактивніше діяв до початку Першої світової війни. Після остаточного краху «нової ери» ширший загал народовського середовища обрав перехід до опозиції і порозуміння з русофілами. На противагу, меншість на чолі з Олександром Барвінським виробила відмінну, консервативну, ідейно-політичну платформу. Серед ключових її положень слід виокремити: пріоритетність невпинної організаційно-просвітньої роботи («органічної праці») серед народу над голослівною агітацією і погонею за далекими й непевними політичними цілями; акцент на ключовій ролі релігії і Церкви в житті суспільства (у дусі «окциденталізму»), а отже жорстке опонування усім антирелігійним проявам в українському суспільстві Галичини; безапеляційна антирусофільська постава; прагматизм у практичній політиці, що проявлявся насамперед у наголошенні на потребі продовження політики за зразком «нової ери». Схильність до компромісу в усе більш антагоністичних міжнаціональних відносинах в Галичині робила християнських суспільників улюбленим об’єктом для несправедливої критики в «угодовстві» зі сторони націонал-демократів, радикалів і русофілів.

На думку дослідника постаті К. Студинського – Андрія Кліша – прихильність науковця до консервативних поглядів варто пов’язати насамперед з його походженням із родини греко-католицьких священиків. Це сформувало не лише повагу до усталених норм і авторитетів, а й розуміння надважливої ролі Церкви у житті українського суспільства Галичини. Активним учасником християнсько-суспільного руху К. Студинський став з моменту першої спроби організаційного оформлення цього середовища – створення Католицького русько-народного союзу (КРНС) восени 1896 р. У подальшому він відігравав одну з чільних ролей у двох наступних християнсько-суспільних організаціях, створених О. Барвінським – політичному товаристві «Руська громада» (з 1901 р.) та партії «Християнсько-суспільний союз» (ХСС, з 1911 р.). Вже у добу ЗУНР він, як представник ХСС, був членом Української національної ради, а на початку 1920-х рр. – активним учасником Першого та Другого міжпартійних з’їздів та Міжпартійної ради.

Головним внеском К. Студинського у практичну діяльність християнсько-суспільного руху стала робота в редакції газети «Руслан» – щоденної газети, що виходила з 1 січня 1897 р. по серпень 1914 р. і була найтривкішою інституцією серед створених діячами цього консервативного середовища. Хоча К. Студинський ніколи не обіймав посади головного редактора часопису (як і взагалі будь-якої офіційної посади в редакції), у період з 1898 по середину 1900-х рр. саме він великою мірою відповідав як за змістове наповнення «Руслана», так і за організаційні та фінансові аспекти. Зокрема, К. Студинським у 1900 р. було викрито фінансові зловживання одного з членів редакції – Василя Тисовського. Епістолярна спадщина вченого демонструє труднощі, з якими він зіткнувся при роботі з «Русланом». Листи до О. Барвінського з межі ХІХ–ХХ ст. переповнені інформацією про фінансові негаразди, борги перед друкарнею, кадрові проблеми редакції. Лише починаючи з 1904-1905 рр. часопис міцно став на ноги і надважлива заслуга тут була саме К. Студинського.

Документальний спадок вченого розкриває перед дослідниками як цієї постаті, так і українського консерватизму в тогочасній Галичині, цілий ряд аспектів історії християнсько-суспільного руху. Неприхильність представників цього середовища до необдуманих політичних акцій і до участі молоді в політичному житті демонструє неприхильна реакція К. Студинського на початок сецесії українських студентів Львівського університету. Такі дії молоді вчений вважав хибним шляхом для осягнення поставлених цілей, насамперед – відкриття українського університету у Львові.

Цінним джерелом до історії християнсько-суспільного руху є лист К. Студинського до одного з чільних польських консервативних політиків і майбутнього намісника Галичини Вітольда Коритовського, написаний 19 квітня 1908 р. – у розпал кризи, викликаної вбивством намісника Галичини Анджея Потоцького. К. Студинський переконує польського консерватора, що політика А. Потоцького, спрямована на підтримку русофілів, є невигідною ні українцям, ані полякам. Насамперед з огляду на те, що русофіли, на думку науковця, не репрезентують українського народу і що патронат крайової влади над ними призвів лише до радикалізації українського руху, виявом чого і став акт політичного терору у виконанні Мирослава Січинського. Продовження цієї політики новим намісником, йдеться у листі, призведе лише до необов’язкової ескалації конфлікту. Натомість К. Студинський закликав В. Коритовського і польських консерваторів до підтримки поміркованих консервативних кіл серед української суспільності. Це був очевидний натяк на християнсько-суспільний рух. У цьому листі проявився цілий ряд традиційних для цього консервативного середовища засад: прагнення до пошуку допустимих компромісів у польсько-українських відносинах, неприйняття радикалізму в політиці, відкрита ворожість щодо русофілів.

Приклад К. Студинського також яскраво демонструє дві основні причини невдачі намагань християнських суспільників стати успішною і впливовою політичною силою в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. Перша причина – тотальна залежність середовища від свого лідера – О. Барвінського. Після відходу від політичних справ у перші роки ХХ ст. Анатоля Вахнянина очільник християнсько-суспільного руху залишився фактично єдиним представником середовища з досвідом практичної політики. Натомість інші, навіть найпомітніші, представники середовища характеризувались браком власної ініціативи в організаційних і політичних починаннях, а подекуди відверто зізнавались у знеохоті до політичної активності. І К. Студинський є добрим зразком такої моделі поведінки. На третьому з’їзді ХСС у грудні 1912 р. вчений категорично відкинув можливість власного обрання очільником партії чи навіть членом її президії з огляду на зайнятість науковою роботою. Водночас він стверджував, що лише О. Барвінський може бути лідером і що від цього залежить подальша доля всього руху. Варто зазначити, що у різний час схожі думки щодо лідерства у ХСС і власної політичної активності висловлювали інші знані члени партії – Осип Маковей і Ярослав Гординський.

Другою проблемою християнсько-суспільного руху, яку унаочнює приклад К. Студинського, була згадана раніше критика цього середовища іншими українськими партіями. Найбільше шкоди консерваторам завдали націонал-демократи, чия кампанія на шпальтах «Діла» й інших часописів, а також в публіцистиці, фактично паралізувала зростання мережі ХСС у Галичині в 1911–1913 рр. Вістрям критики були звинувачення в «угодовстві» за прагнення шукати компромісів, а не загострень, «клерикалізмі» за відстоювання важливості Церкви й релігії для українського суспільства. До цього додавались численні особисті випади проти знакових постатей ХСС. Вінцем цієї кампанії можна вважати вихід накладом редакції «Діла» анонімної брошури «Наші християнські суспільники». Хоча найбільше критик випало на долю О. Барвінського, не оминув анонімний автор своєю увагою і К. Студинського та О. Маковея. Студинського звинувачували у тому, що успішність його наукової кар’єри, зокрема посада в Львівському університеті, пов’язана винятково з підтримкою «угодової» політики О. Барвінського, а не власними заслугами; у непомірному кар’єризмі й політичних амбіціях; у бездіяльності в Крайовій шкільній раді. Навіть на прикладі згаданого вище ставлення К. Студинського до активної політичної ролі очевидна вся безпідставність звинувачень автора з середовища «Діла». І хоча звинувачення на адресу християнсько-суспільного руху і його провідників дуже часто носили саме такий характер необґрунтованих особистих випадів, вони мали успіх і в поєднанні з організаційними проблемами самих консерваторів зумовили політичні невдачі останніх, попри наявність ґрунтовної і потенційно ефективної ідейно-політичної платформи.

Роль К. Студинського в історії християнсько-суспільного руху не була ключовою, проте важливою, а самих консерваторів у підсумку спіткала невдача. Втім, цей аспект життя видатного науковця, вартує більшої уваги дослідників. З одного боку його участь у діяльності КРНС, «Руської громади» і ХСС дає змогу краще зрозуміти погляди К. Студинського на різні аспекти суспільно-політичного життя українців Галичини, а отже і його вчинки в різних обставинах. Водночас роль цього науковця в українському християнсько-суспільному русі є важливою складовою ширшої історії українського консерватизму в Галичині, його здобутків і невдач.

 

Лехнюк Роман

кандидат історичних наук

асистент кафедри новітньої історії України імені Михайла Грушевського

Львівського національного університету імені Івана Франка

Рекомендовані джерела й література:

  1. Барвінський О., Студинський К., Маковей О. В оборонї правди і чести. Львів, 1911. 99 с.
  2. Довірочні збори членів «Християнсько-суспільного союза» у Львові дня 26. грудня 1912. Християнсько-суспільний Союз. 3 лист. Львів. б. д. 48 с.
  3. Кліш А. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. Тернопіль: В-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. 220 с.
  4. Кліш А. Кирило Студинський та християнсько-суспільний рух у Галичині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Наука. Релігія. Суспільство. Донецьк, 2006. № 1. С. 30–36.
  5. Лехнюк Р. Газета «Руслан» як джерело до вивчення середовища Католицького русько-народного союзу (1896–1901 рр.) // Наукові записки Tернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Тернопіль, 2015. Вип. І. Ч. 1. С. 150–159.
  6. Лехнюк Р. Українські консервативні середовища у ідейному просторі Львова початку ХХ століття // Львів: місто – суспільство – культура: Збірник наукових праць. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016. Том 10: Львів / Lwów / Lemberg як міські простори: уявлення, досвіди, практики / За ред. О. Аркуші, О. Вінниченка, М. Мудрого. Частина 1. (Вісник Львівського університету. Серія історична. – Спеціальний випуск’2016). С. 310–345.
  7. Наші християнські суспільники. Львів: Накладом редакциї «Дїла», 1910. 77 с.
 

Електронні б-ки

virtual.jpg

Виставка

Kostovsykiy Oleksandr Mikitovich 1.jpg

Прес-кліпінг

press-clipping.jpg

bottom
top

Останні новини

современная архитектура англии презервативи композити дк 016-2010 семантика це ферменти бизнес требования к сайтумідь царская водка силіконові форми

bottom