top
logo

Лічильник

лічильник на сайт

350 років історії Львівського Університету у документах Наукової бібліотеки

 

20 січня 2011 року урочистим засіданням Вченої ради у Львівському національному університеті імені Івана Франка було відкрито відзначення 350-ліття нашої Alma Mater. (http://www.lnu.edu.ua/general/university-350/univ_350_vidkr-01-11.htm/)

Саме 20 січня 1661 р. польський король Ян ІІ Казимир підписав привілей, яким надавав єзуїтському колегіуму у Львові “гідність Академії і титул Університету” з правом викладання всіх академічних дисциплін та можливістю необмежено впроваджувати наукові ступені – “достойні магістратуру, ліценціат і докторат”. Упродовж 2011 року в Університеті відбуватимуться ювілейні конференції, семінари, мистецькі акції тощо.

У рамках святкувань Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка презентувала книжково-документальну виставку “350 років Львівського Університету у документах Наукової бібліотеки” (20 січня 2011 р., у приміщенні Музею історії Університету).

Упродовж століть Львівський національний університет імені Івана Франка завжди був і залишається одним із найважливіших осередків формування української наукової та освітньої думки, виховання молоді у кращих традиціях та досягненнях світової цивілізації. Від античної епохи, куди сягають корені семи вільних мистецтв, крізь університетське середньовіччя, велич гуманізму і вишуканість бароко – до модерних часів із їхньою генною інженерією та комп’ютерною революцією, із впевненим крокуванням до здобутків прийдешнього, саме бібліотека – класична чи електронна ­– залишається незглибимим джерелом знань та основою академічної освіти і виховання.

Заснована у 1608 році при Єзуїтському колегіумі, коли місто вже славилося своїми видавцями, шкільними та приватними книгозбірнями, Бібліотека Львівського університету стала важливим науковим та освітнім осередком, популярним далеко за межами України. Унікальна книгозбірня, як слушно стверджували романтики, справді стала підґрунтям і початком Університету – і 1661 р., коли був виданий фундаційний привілей короля Яна Казимира, і 1784 р., коли формувався Йосифінський Університет, і в новітніх умовах, коли Львівський університет здобув почесний статус національного 1999 р., Бібліотеці належить особлива роль у методичному забезпеченні навчального процесу та розвитку академічної науки. У фондах Університетської книгозбірні відображені інтелектуальні здобутки львівської братської школи та єзуїтських навчальних закладів, видавнича продукція друкаря Івана Федорова і венеційські “Альдини”, лектури професорів та студентів XVIII-XIX ст. та праці провідних сучасних європейських вчених, періодика від епохи класицизму і романтизму та кращі зразки сучасної літератури країн Далекого Сходу, книги з бібліотек українського гетьмана Івана Мазепи та європейських монархів, найдавніший відомий гербарій та матеріали коперніканських дискусій чи філософських диспутів, публікації про найважливіші наукові відкриття і досягнення світової науки. Фонди Наукової бібліотеки поповнюються колекціями сучасних українських вчених.

Саме тому книги та рукописи Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка відображають головні віхи та етапи його історії. В експозиції ювілейної виставки було представлено фрагмент унікального національного надбання України.

На час заснування Університету головним українським навчальним закладом у Львові була школа Свято-Успенського Ставропігійського братства, яка, відповідно до тексту Гадяцького трактату гетьмана Івана Виговського 1658 р., мала шанс стати основою університету. В експозиції представлено одну з найяскравіших пам’яток діяльності цього шкільного осередку – видання “Адельфотеса” – першої в історії України граматики, побудованої на класичних грецьких схемах і термінах. Книга стала результатом співпраці студентів під керівництвом грецького ієрарха – Еласонського єпископа Арсенія, іменем якого названо Центр грецької мови і культури, що діє нині у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Оскільки Гадяцький трактат не був втілений у життя, вищезгаданий університетський привілей короля Яна ІІ Казимира отримала школа єзуїтського колегіуму. Також у документі окремо наголошувалося на рівності прав нової академії Львівської з давніми Краківською та Віленською. Для реалізації привілею, окрім папського благословення, необхідним було його схвалення на сеймі. Вже до його скликання розпочалася хвиля полемічних суперечок та справжньої “брошурної війни” – протестів з боку шляхти, Краківської та Замойської академій проти нового конкурента на освітній ниві. 18 квітня 1758 року король Август ІІІ видав привілей, який підтверджував університетський статус навчального закладу, але й цього разу з’явилися протестації Львівської та Холмської капітул, Краківського університету, Замойської академії, окремі з яких (1759 і 1761 рр.), а також полемічний трактат “про шкідливість відкриття Академії в колегіумі львівських єзуїтів” 1764 р., були представлені на виставковому стенді, присвяченому становленню Академії. Незважаючи на спротив, Університет динамічно розвивався, опираючись на кращі тогочасні освітні зразки та організовуючи роботу за статутом “Ratio Studiorum” (антверпенське видання 1635 р. – в окремому стенді). Розвиток вищого навчального закладу відображають щорічні каталоги Малопольської провінції Товариства Ісуса, занотовуючи переліки професорів та магістрів Академії (до уваги відвідувачів були представлені – зразки каталогів на 1750-60 рр.). Найважливіші епізоди життя викладачів та студентів фіксувалися і в хроніці колегіуму, фрагменти якої (в експозиції – за 1724 р.) зберегися у колекції “Acta Jesuitica” Наукової бібліотеки.

Цікавим свідченням навчальної діяльності Університету є збережені зразки “дипломів” – посвідчень, підписаних префектами студій, про перелік прослуханих і закінчених студентами курсів. Такий документ давав студентам підставу для продовження навчання в інших академіях та університетах. В експозиції – засвідчення, видані Павлові Освєцімському (1755 р.) та Даніелеві Блюмеру (1757 р.).

Поява у Львові ордену піярів та відкриття їхнього конвікту стимулювали ректора єзуїтського колегіуму Домініка Верещаку до активних дій на захист академії. Досвід відкриття Шляхетського колегіуму 1749 р. всупереч опонентам, зокрема львівському суфрагану С. Гловінському, палкому прихильнику піярів, знову актуалізував питання відновлення дії диплому 1661 р. Різним аспектам діяльності Шляхетського колегіуму як академічної освітньої структури присвячено окремий стенд, у якому можна було побачити регламентні документи (“Idea Collegii Nobilium pro educatione juventutis”, 1749 р.), програми (“Exercitationes literariae”, 1772-1773 рр.). Документи виставки засвідчують активну особисту участь ректорів Університету в організації щоденного побуту та навчального процесу. Так, були представлені книги, подаровані для бібліотеки Університету ректорами Юзефом Гльовером та Матеушем Шембеком; акт свідчення ректора Ю. Гльовера 1763 р. про оплату опалення печей, освітлення, прання, послуг цирульника та інших господарських потреб навчального закладу. Збереглася також фінансова розписка видатного львівського математика професора Фаустина Гродзіцького (1752 р.). Високий рівень освіти у колегіумі засвідчує і текст контракту між канівським старостою Миколаєм Потоцьким та ректором Юзефом Гльовером від 22 жовтня 1751 р. про навчання сина Потоцького у Львові. Згідно з документом, батько зобов’язувався сплачувати сто червоних злотих на рік за те, щоб юнака навчили “латинської та одної з нових іноземних мов, географії, історії та інших вмінь”. У тому самому стенді були представлені також документи завершального етапу історії єзуїтського університету (Меморандум королю Августу ІІІ 1765 р.) – епохи конфліктів з піярами та наслідків протестацій опонентів, коли, зберігши без змін систему викладання, з 1764 р. єзуїти перестали присвоювати наукові звання і ступені.

Серед інших були представлені видання університетської типографії XVIII ст. Серед львівських друкарень академічна вважалася найпотужнішою. Вражає широкий асортимент друкованої продукції – від навчальних посібників та наукових трактатів (наприклад, “Арифметика” професора Львівського університету Томаша Сєкєжинського 1766 р.) до художніх творів (наприклад, комедія “Дивак” 1760 р.). Серед видань – видана в Університеті книжка Міхала Леснєвського з творами на прославлення єзуїтського святого Станіслава Костки (з авторською присвятою ректорові Львівської Академії Домінікові Зєльонці 1751 р.).

Окрім представників польської шляхти у XVIII ст. значну кількість студентів становили українці, переважно ченці-василіани (до 30%). Значно менше навчалися тут православні, які, “вдаючи із себе католиків”, опановували курс філософії і теології, і поверталися додому, поповнюючи ряди освічених священиків. 1723 р. студентом Львівського Університету став вихованець Києво-Могилянської Академії Василь Григорович-Барський, згодом – відомий мандрівник та письменник (в експозиції – сучасне видання його книги зі спогадами про навчання у Львові). Коли з’ясувалося, що Василь православний, він був відрахований з навчання, але за клопотанням львівського уніатського єпископа Афанасія (Шептицького), зміг повернутися до навчання.

Із 1724 р., вочевидь саме після цього випадку, вимоги до студентів східного обряду в Академії стали суворішими – з’явилася вимога обов’язкової рекомендації уніатського архієрея. Цього ж року були відраховані 13 студентів, можливо, православних за віровизнанням, які не мали таких засвідчень-рекомендацій. В експозиції виставки – розпорядження львівського єпископа Лева (Шептицького) офіціалові Антонію Левинському від 14 червня 1757 р. стосовно спільної участі у таїнствах студентської молоді двох католицьких обрядів, а також презенти ректора Університету Домініка Верещаки 1757 і 1760 рр. на призначення українських священиків у парафіях, землі яких належали єзуїтам.

В окремому стенді виставки було представлено книги, що належали бібліотеці Університету XVII-XVIII ст. Цікавою є не лише різноманітна тематика – теологія, історія Церкви, філософія, медицина тощо, але й провенієнційні записи, які дозволяють простежити долю книг та книгозбірні. Так, власницькі записи “Universitatis Leopoliensis Societatis Jesu” (паризьке видання “Церковної історії” Александра Наталіса 1742 р.), вказують на те, як шанувався у Львові університетський статус навчального закладу. Такі записи є цінним джерелом для вивчення історії бібліотеки, зокрема формування її окремих фахових підрозділів. Так, частина книг походить із бібліотеки єзуїтських аптекарів (трактат доктора медицини Андреаса Лібавія з алхімії, виданий у Франкфурті 1597 р.), частина – із книгозбірні Шляхетського колегіуму (“Життя о. Антонія Бальдінуччі, місіонера Товариства Ісусового” авторства Франческо Марія Галуцці, видане у Римі 1736 р.). Увійшли до збірки й приватні книги ректорів та професорів, наприклад, “Декрети Генеральної конгрегації” (Рим, 1731 р.) ректора Ігнатія Мошинського. Серед унікальних експонатів – одне з найдавніших надходжень університетської бібліотеки – “Thesaurus temporum” Кесарійського єпископа Євсевія Памфіла (видання 1606 р.), яке потрапило до бібліотеки у 1615 р. і зберегло сліди пережитих пожеж.

Серед давніх раритетів бібліотеки – унікальний палеотип “Діалоги” граматика Елія Доната, за творами якого навчалися студенти у Львові XVI – XVII ст. Особливої уваги заслуговує і примірник “Житій Святих” – видання Києво-Печерської Лаври 1700 р., книга з бібліотеки українського гетьмана Івана Мазепи, про що засвідчує відповідний суперекслібрис. Найдавнішою картографічною пам’яткою, яка зберігається у фондах Наукової бібліотеки, є венеціанське видання атласу Клавдія Птолемея 1511 р., що дає можливість вивчати не лише хронологічні, політичні, морально-етичні, але й просторові уявлення суспільства про себе.

Основу книгозбірні оновленого Йосифінського університету склали давня книгозбірня Академії та унікальна колекція лейб-медика Пія Ніколая Ґареллі, подарована імператором. В експозиції – один із томів рукописного каталогу унікальної збірки рукописів та стародруків, укладеного 1766 р. Разом із книгозбірнею Ґареллі до університетської бібліотеки потрапили і його власні рукописи наукових трактатів. В експозиції – один із них, переписаний із тексту кінця XVII ст. В університеті ХІХ ст. популярними були різні наукові дослідження та тексти диспутів попередніх століть. Одні з них були засобом пошуку та переосмислення нових ідей, інші – предметом гострої критики. Серед унікальних експонатів виставки – популярні серед викладачів трактати західноєвропейських учених з логіки, математики, риторики, медицини, алхімії та хімії XVIІ-XVIII ст. Особливої уваги дослідників історії науки заслуговує колекція рукописних докторських тез Львівського університету першої половини ХІХ ст. В експозиції можна ознайомитися із тезами у сфері юридичних наук Еразма Побога Бромірського (1820 р.), Михайла Тустановського (1821 р.), Теодора Шемельовського (1837 р.) та ін. Навчальний процес в Університеті регламентувався затвердженими програмами і спеціальним розкладом, де, окрім вказаної тематики викладів, зазначалася мова викладання. Документацію 1810, 1813 та 1818 рр. розміщено на цьому ж стенді.

ХІХ – початок ХХ ст. в історії Університету пов’язані зі становленням канону позитивістської науки та боротьбою за становлення Українського Університету. В експозиції виставки були представлені рідкісні видання, що відображають драматизм подій, жертовність і велич духу української інтелігенції та студентської молоді. Йдеться зокрема про “Пам’яткову книжку першого віча студентів Українців-Русинів всіх вищих шкіл Австрії в справі основаня українсько-руського університету” Михайла Крушельницького (1899 р.); публікацію збірки заяв та звернень у справі українського університету, здійснену накладом газети “Діло”, із власної бібліотеки Богдана Барвінського. Сам Б. Барвінський був активним учасником цієї боротьби, а також палким полемістом у захисті українських національних та інтелектуальних пріоритетів. В експозиції була представлена відбитка одної з його статей на тему університетських ювілеїв (Львів, 1917 р.). Трагічною сторінкою протистояння стала загибель українського студента Адама Коцка у 1910 р. У фондах Наукової бібліотеки зберігаються унікальні видання, що пережили конфіскації та заборони, присвячені пам’яті юнака.

Історія Львівського університету нової доби відображена в інавгураційних промовах ректорів. Виголошуючи своє слово, керівники європейського університету зосереджували увагу на актуальних проблемах розвитку науки, технологій, акцентували на питаннях політичних та національних пріоритетів, значенні вищої освіти у суспільстві, трансформації її завдань тощо. Більшість ректорів власноруч передавали до бібліотеки ці невеликі видання. Частина великої колекції документів представлена у відповідній вітрині. Серед авторів – ректори Т. Войцеховський (1894 р.), О. Бальцер (1896 р.), В. Абрахам (1899 р.), Л. Ридіґер (1901 р.), Ю. Пузина (1904 р.), Л. Фінкель (1911 р.) та ін.

Важливим аспектом історичного минулого та дійсності Університету є переосмислення та узагальнення тривалого організаційного та науково-освітнього досвіду. У міжвоєнний період ХХ ст. цьому сприяли і регулярно публіковані “Хроніки Львівського Університету”. Окрім того, в експозиції були представлені узагальнюючі синтетичні дослідження історії Університету – Л. Фінкеля і С. Стажинського (1894 р.), Ф. Яворського (1912 р.), узагальнення хронік В. Гана (1912 р.), а також машинопис неопублікованої праці “Історія Львівського Університету”, написаної 1976 р. авторським колективом вчених Університету, серед яких відомі сучасні історики, доктори наук, професори С. А. Макарчук та М. Г. Крикун.

Серед пам’яток не лише книжкового, але й образотворчого мистецтва у фондах Наукової бібліотеки особливої уваги заслуговують власницькі знаки – екслібриси. Представлені в окремому стенді зразки екслібрисів бібліотек університетських підрозділів та колекцій дозволяють простежити історію не лише давньої книгозбірні, але й інституційний розвиток Університету в XVII-ХХІ ст.

Виставку відвідали: Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (УПЦКП), Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Австрія в Україні Вольф Дітріх Гайм, директор Українсько-Австрійського бюро кооперації в освіті, науці та культурі Андреас Венінгер, директор “Французького Альянсу” у Львові Жером Ваннепен, представники академічної спільноти Університету та інших наукових інституцій України.

Книжково-документальна виставка, що доповнювала експозиційний комплекс Музею історії Університету, репрезентувала багатовікові традиції української науки і освіти, осердям якої був і залишається Львівський національний університет імені Івана Франка.

В.К.

 

Електронні б-ки

virtual.jpg

Прес-кліпінг

press-clipping.jpg

bottom
top
современная архитектура англии презервативи композити дк 016-2010 семантика це ферменти бизнес требования к сайтумідь царская водка силіконові форми

bottom