top
logo

Лічильник

лічильник на сайт

28. До 150-річчя від дня народження Остапа Нижанківського (1863–1919)

30 січня 2013 р. у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка відбулося двадцять восьме засідання Міждисциплінарного наукового семінару Modus Legendi, присвячене 150-річчю від дня народження українського композитора, хорового диригента, музичного та громадського діяча Остапа Нижанківського (1863–1919). Доповідь виголосила студентка факультету культури і мистецтв Університету Марія Павлина (науковий керівник – Роксолана Гавалюк). Також участь у засіданні семінару взяли: викладач Львівського державного музичного училища ім. С. Людкевича Роксолана Гавалюк,  працівники бібліотеки та студенти Університету.

Учасники семінару мали нагоду ознайомитись із книжковою виставкою, присвяченою віхам життя  видатного композитора, яку було експоновано у головному читальному залі Наукової бібліотеки.

Текст доповіді

Нижанківський Остап Йосипович – талановитий композитор, хоровий диригент, громадський діяч, збирач і гармонізатор українських народних пісень, палкий прихильник і пропагандист творчих принципів М. В. Лисенка, один з перших його послідовників у Галичині.

Остап Нижанківський народився 24 січня 1863 р. у с. Малі Дідушичі (за іншими  даними – у Стрию) на Львівщині в сім`ї священника. Він був найстаршим з 9 дітей пароха Осипа Нижанківського. Закінчивши початкову школу в Дулібах, Остап разом із матір’ю, молодшими братами та сестрою переїхав у Дрогобич, де вступив у гімназію, в якій раніше навчався Іван Франко. Уроки співу в гімназії не були обов’язковими, однак тут постійно діяв хоровий гурток, участь в якому у старших класах брав і Остап. Ці уроки музики були для нього найулюбленішими. Його потяг до музики був настільки великим, що “замість латини і греки… тратив ночі на писання нот, займався співом”.

У гімназії Остап отримав найперші знання з теорії та історії музики, з хорового співу, навчився грати на флейті та скрипці, познайомився з диригуванням. Музика, література, театр у сім’ї Нижанківських були завжди в пошані. Всі діти з охотою співали і музикували на фортепіано, яке мама привезла з собою в Дрогобич. До часу навчання в Дрогобицькій гімназії належать перші композиторські твори 17-річного Остапа на слова галицьких поетів І. Мардаровича, І. Глібовицького та ін. Саме тут Нижанківський став учасником таємного літературного гуртка, в якому вивчав творчість Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ’яненка. У результаті конфлікту між патріотами-гімназистами і професором Гошовським Остап Нижанківський був виключений із шостого класу гімназії і змушений був вступити на військову службу в австрійську армію у Львові.

Перебуваючи на службі у 1882–1885 рр., Остап відвідував збори студентського товариства “Академічне братство”, де познайомився з Іваном Франком, композитором, хоровим диригентом та громадським діячем Анатолем Вахнянином, у вільний від військової служби час брав участь в студентському хорі як співак і як диригент. У Львові Нижанківський організовував хори гімназійної та студентської молоді. Поділяючи погляди прогресивної західноукраїнської інтелігенції на шляхи розвитку національної музичної культури, Остап увійшов у контакт з гуртком передової студентської молоді Львова, став одним з активних учасників так званих артистичних мандрівок, що були першою формою організованого концертного життя в Галичині. Перебуваючи у війську, Нижанківський написав музику до поезій: “У гаю”  на слова Осипа Бобикевича, “До ластівки” на слова Володимира Навроцького, “В гаю зеленому враз зі мною”, “Широка долина”, інші твори, які поширювались серед гімназійної молоді. Композиції “Гуляли” з “З окрушків” на слова видатного буковинського поета Юрія Федьковича увійшли до золотого фонду української хорової музики.

Мотивом створення хору “Гуляли” у 1884 р. була особиста драма Остапа – раптова смерть коханої дівчини. Тема рекрутчини, втраченої молодості розкрита Нижанківським у хорі “З окрушків” (тобто з крихіток). Кирило Студинський згадує про одну з хорових репетицій “З окрушків”: “Ми розучували пісню Остапа “З окрушків”. Коли ми одного разу її співали з усіма нюансами і тінюваннями, Остап перестав диригувати, опустив руки в долину і вслухався в пісню. Ми ж співали, не зупиняючись:

А я стою та  дивлюся,

Та нищечком плачу,

Та сивію як той голуб…

Сам не знаю, защо

Вони мене покинули!...

З очей Нижанківського покотилися сльози. Подібно до Федьковича, заплакав музикант над марно потраченими літами, що “марширують цісарською дорогою”. Не чекаючи ніякого знаку від свого диригента, ми самі докінчували пісню, а Остап вклонився, сказав : “Дякую” та відвернувся, мабуть, щоб ніхто не бачив його сліз, та ми їх бачили і плач Остапа відчули в наших серцях”.

Повернувшись до навчання, але вже у  Львівській українській гімназії, Остап Нижанківський разом товаришами за переконаннями Руської академічної гімназії заснував у 1885 р. перше в Галичині нотне музичне видавництво “Бібліотека музикальна”, яке пропагувало українську хорову музику – твори М. Лисенка, П. Ніщинського та ін. Це видавництво дістало підтримку І. Франка: “Завданням видавництва є розширити по всіх найбідніших руських хатах руську пісню, зігріти всіх до щирої любові до всього, що є своє, рідне…” Видавництво друкувало примірники своєї бібліотеки невеликими тиражами і продавало за низькою доступною ціною усім бажаючим.

Твори в “Бібліотеці музикальній” видавали літографічним способом – ноти для літографії переписував сам О. Нижанківський, який був “душею видавництва”. Маючи неабиякий хист художника, він “дбав про артистичну обгортку, сам переписував не тільки ноти, а і слова”. Радо привітав галицьке нотне видавництво Микола Лисенко, який погодився співпрацювати з організаторами: “Поможи вам, Бог, у цій спасенній дорозі. Я можу вам охоче допомагати і особливо такими речами, які у нашій проклятій цензурі забороняються”.

Під впливом М. Лисенка О. Нижанківський серйозно займався фольклором – записував і опрацьовував народні пісні. У Нижанківського утверджувалось переконання, що він стане професійним композитором. Паралельно з видавничою, композиторською, фольклористичною працею, Нижанківський продовжує заняття з гімназійним хором. Наприкінці 1885 р. у репертуарі хору вже було близько 60 творів.

У 1888 р. Нижанківський закінчив навчання у Львівській гімназії. Через категоричну заборону батька, який не вважав професію музиканта достатньо “надійною”, не зміг здійснити своєї мрії про навчання у Миколи Лисенка, хоча він спеціальним листом запрошував Остапа до Києва. Нижанківський думав і про навчання в університеті. Але батько Остапа, довголітній парох села Великі Дідушичі, вважав, що “член шанованої священичої родини не може вибирати ризикованої кар’єри музиканта”. Він висловоював глибоке занепокоєння музичними захопленнями своїх трьох синів під час їх пізнішого навчання в духовній семінарії: “Боже, Боже! За що ти покарав мене синами музикантами?”.

Усі ці обставини змусили Остапа після гімназії вступити до Львівської духовної семінарії. Про цю, за його словами, “трагедію” свого життя він розповів Філаретові Колессі, який згодом писав: “Захоплений Лисенком, Остап Нижанківський задумав виїхати до Києва, щоб під рукою славного українського музиканта студіювати науку композиції і присвятити себе музичній діяльності. Цю пропозицію Лисенко прийняв надзвичайно прихильно та, відповідаючи Нижанківському окремим листом, запрошував його до себе, обіцяючи влаштувати йому побут у Києві і всяку допомогу. Так що ж? Лисенків лист опинився в руках Остапового батька, священика, який не погоджувався із тими замислами сина, бо гаряче бажав, щоб він став священиком”. Цього листа Остап прочитав аж по смерті батька і з великим жалем сказав: “Тату, тату! Що Ви зробили?”. Тож можна зрозуміти, з якою рішучістю робив він згодом усе можливе, щоб його сини могли вільно обрати свій життєвий шлях (Степан – філолог, Богдан – агроном, Нестор – український композитор, піаніст і музичний діяч).

Вступивши до Львівської духовної семінарії, свої розчарування, тривоги Остап вилив у романсі на слова Т. Шевченка “Минули літа молодії”. У 1891 р. він став диригентом семінарського хору. Нижанківський-семінарист достойно продовжив традиції М. Шашкевича, він здійснив у семінарії справжню мовну революцію – розмовляти стали лише українською, а відступників бойкотувати.

Крім занять музикою, Нижанківський організовував концерти, мистецькі вечори, “артистичні прогулки” – концертні мандрівки студентів та учнів по рідному краю, що мали благодійні цілі. За час навчання в семінарії Остап  написав: “Возвеселімся”, “Коляди”, “Вітрогони”, “Стелися, барвінку”, “Скорбна дума”, “Мені аж страшно як згадаю”, “Святий Боже”, “Слов’янські гімни”, “Батько і мати” та ін.

У 1889 році під його керівництвом сформувалася “Дванадцятка” – чоловічий хоровий ансамбль, який концертував у Бродах, Золочеві, Перемишлі, Самборі, Стрию, Станіславі, Копичинцях, Городенці, Коломиї.

О. Нижанківський був одним з ініціаторів заснування в 1891 році львівського музично-хорового товариства “Боян” і активно включився в його діяльність. Його обрано членом журі Першого співочого конкурсу “Львівський боян”. Переїхавши в 1892 році до Бережан після закінчення духовної семінарії, та одруження з дочкою галицького композитора Іларія Бачинського – Оленою, він незабаром організував там філію львівського – бережанський “Боян”. Завдяки організаторським та диригентським здібностям, любові до рідної пісні бережанський “Боян” під керівництвом О. Нижанківського за короткий час домігся значних успіхів у хоровому виконавстві. Концерти бережанського “Бояна” перетворилися на свята української пісні на Поділлі. Коли у 1894 році Остап знову повертався до Львова, на прощальних зборах його обрали почесним членом бережанського “Бояна”. Стриянин, педагог, письменник, громадський діяч Іван Боднарук так пише про Остапа: “Муза будила його серед ночі, вкладала олівець до рук і казала рятувати народні цінності та їх гармонізувати”. У концертах товариств “Боян” у ті часи вже виконувалося багато хорових творів М. Лисенка, зокрема, його хори з “Музики до Кобзаря”, чисельні хорові обробки українських народних пісень. Для виконання у своїх концертах Лисенкових солоспівів “Боян” запрошував видатних солістів, оперних співаків зі світовим ім’ям: О. Мишугу, С. Крушельницьку, М. Менцинського.

У 1894 р. композитор повертається до Львова щоб написати кантату на честь приїзду до Галичини цісаря Франца Йосифа. Згодом отримав у Львові посаду вчителя співів у гімназії, водночас стає диригентом і керівником “Львівського Бояна”, членом “Комітету” для збирання народних пісень, який заснував Іван Франко.

У 1895 р. у Львові відбувся прощальний концерт С. Крушельницької, яка виїжджала на навчання в Італію. Спеціально для цієї події О. Нижанківський написав соло “І молилася я” на слова О. Кониського і присвятив його великій співачці.

Відчуваючи брак професійної музичної підготовки, як і відповідного документа, який дав би йому право викладати музичні предмети в навчальних закладах, Остап Нижанківський поїхав до Празької консерваторії. У 1896 р., склавши іспити екстерном з відзнакою, отримав кваліфікацію “Професор співу в учительській семінарії та середніх школах”. Однак, повернувшись до Львова, дізнався, що адміністрація учительської семінарії звільнила його через те, що включав до навчальної програми твори українських композиторів і народні пісні. Одночасно композитор втратив місце диригента товариства “Львівський боян”. Так, несподівано О. Нижанківський залишився у Львові без засобів для існування, він бідував, шукав будь-яку роботу. Земляки не підтримували талановитого композитора, в соборі Св. Юра “сиділи люди, які скоса дивилися на молодого священика, що традиційні чоботи перемінив на черевики, а реверенду – на довгий сюртук англійського крою”. Не дістав Нижанківський роботи і в референта митрополичої консисторії, а натомість митрат дав йому пораду: “Отче, якщо хочете співати, то можете дістати парафію в горах, там зможете співати, скільки схочете”.

Не маючи ніяких матеріальних засобів, доведений до відчаю, Остап Нижанківський вирішив виїхати в Америку, але духовна влада не дала йому дозволу на виїзд. У 1897 р. О. Нижанківський отримав вільну парафію в досить багатому селі Довжанка на Тернопільщині, де був священиком-адміністратором і займав прогресивну громадську позицію. Під час виборів до австрійського парламенту він виступив проти кандидатури графа Борковського і запропонував на це місце Івана Франка, внаслідок чого позбувся службового місця і переїхав у бідне село Качанівка поблизу російського кордону. І тут, в глухому закутку Нижанківський займався культурно-просвітньою і суспільно-корисною працею, зокрема організував у селі читальню “Просвіти”, а селяни обирали отця своїм радником.

На запитання товариша “Що робиш, Остапе?”, той з іронією відповів: “Продав фортепіано, купив корову і пасу”. Три роки, які провів Нижанківський на Тернопільщині були для нього найважчими в житті. Обставини позбавили його можливості творити, займатися улюбленим музичним мистецтвом. У цей період не написано жодного музичного твору.

У 1900 р. Нижанківський повернувся на Стрийщину. Спочатку працював парохом-адміністратором с. Дуліби, а через півроку – парохом с. Завадів, де раніше парохом був його дідусь – батько його матері Й. Тишинський – і де минуло дитинство композитора.

Приїзд О. Нижанківського на Стрийщину – не тільки важлива подія в житті композитора, але й вагома сторінка в культурно-суспільному і політичному житті нашого краю і всієї Галичини. Парафія в Завадові, що включала ще і села Нежухів і Голобутів, була в дуже занедбаному стані (неграмотність, п’янство). Нижанківський побудував читальні, організував Товариства тверезості, підняв рівень освіти селян, входив до шкільних рад усіх трьох сіл, вів просвітницьку роботу з батьками, які не відпускали дітей до українських шкіл.

Завадівський період композитора був ущерть заповнений громадськими справами. Він організував при церкві хор, який співав не тільки Службу Божу, але й народні пісні. Він вважав, що у церкві Богослужіння повинні співати всі прихожани, тобто був прихильником так званої “самолівки”.

Стрийські шанувальники таланту Нижанківського запросили його керувати товариством “Стрийський Боян”. Із найвдаліших виступів того часу потрібно відзначити концерт у Стрию з творів Д. Бортнянського за участі О. Мишуги. До програми увійшли 15-ий, 28-ий, 32-ий концерти композитора. Це був один з перших тематичних вечорів у Галичині. Високомистецький виконавський рівень хору підтверджував і С. Людкевич, який приїжджав зі Львова на кожний концерт цього хору. У 1902 р. Остап Нижанківський взяв участь у Першому з’їзді західноукраїнських композиторів у Перемишлі, на якому серед інших вирішувалось питання видання українського музичного журналу в Галичині.

Культурно-просвітницьку роботу на Стрийщині О. Нижанківський поєднував із господарсько-економічною. Він не тільки відкриває в Завадові філію “Просвіти” у 1904 р., а і магазин при ній, засновує першу в Галичині українську кооперативну молочарню. Як згадує сучасник Нижанківського Іван Витанович саме під впливом Олесницького Нижанківський вирішив “сховати на час диригентську батуту до футерала і замінити її молочарською кружлівкою”. Противники молочарських кооперативів залякували селян, що сепараторна обробка молока шкідлива, що закупівельні ціни у новоствореної організації будуть нижчі ніж у перекупщиків. Та всі ці страхи відійшли на задній план, бо за справу взялися такі самовіддані люди як Остап Нижанківський. Для цього він запросив спеціаліста кооперативної справи Яна Б’єдроня і організував шестимісячні курси, що фінансувалися коштом “Просвіти”. Ці курси відвідували селяни, учителі і сам Нижанківський з дружиною. Вже перші результати завадівської спілки були приголомшливі – кількість надоїв тут зросла в 4,5 рази. Чистий прибуток із продажу масла збільшився з 54 крон у перший місяць роботи до 434 крони станом на березень 1906 року.

Вже через кілька місяців досвід Нижанківського поширюється по всьому повіту, що призводить до необхідності їх об`єднання в одну організацію. Так, в 1905 році відбувається чергова нарада Стрийської “Просвіти”, на якій було створено Союз руських молочарських спілок на чолі з Остапом Нижанківським та першим інструктором Віктором Павлюком. Союз у 1907 р. на базі 20 сільських спілок реорганізований у “Крайовий молочарсько-господарський союз” (згодом “Маслосоюз”). Його співініціатором і головним директором був Остап Нижанківський. Основним мотивом такої реорганізації була протидія перехопленню ідеї кооперативних молочарських спілок польськими економічними колами. Масло не було єдиною продукцією кооперативу, тут виготовляли маргарин, різні види сирків тощо. Найкращі масла називали “знаменитими”. Фірмовим знаком “Маслосоюзу” були букви М і С, між якими “втиснута” чотирилиста конюшина. “Українському кооперативу вдалося здобути 60 % внутрішнього ринку. Окрім того, 100 % масла, яке експортувала Польща, виготовляв “Маслосоюз”, – розповідає історик  Іван Сварник. – Це масло залюбки купували в Голландії, Англії, Німеччині, Австрії, Чехословаччині, Данії, Франції. Враховуючи, що йдеться про продукт, який швидко псується, уявіть, як чітко працювала система доставки. У польській пресі навіть з’являлися заклики не купувати цієї продукції – вона, мовляв, йде від конкурентів. Але люди вибирали те, що якісніше і дешевше.  Разом з учителем П. Кобатом Нижанківський заснував у Завадові так звану “Касу Райфайзена”, тобто кредитівку, яка “врятувала не одне господарство від руїни”. Вона працювала для трьох сіл – Завадова, Голобутова і Нежухова, директором був Остап Нижанківський. 

У 1909 р. Нижанківський видав брошуру “Як реєструвати спілки молочарські?”, у якій давав селянам цінні поради, заохочував до громадської праці, до піднесення добробуту. Того ж року його обрали членом комітету для організації “Сільськогосподарської виставки” у Стрию, у т.ч. й виставки бджільництва – він мав свою пасіку. Гостюючи у Нижанківських, Соломія Крушельницька якось розповідала про свої виступи на світових оперних сценах і при цьому запитала: “А що Ви, отче, за цей час зробили?”. Композитор не без жарту відповів: “Дванадцять нових вуликів”.

Крім цього Нижанківський був у Стрию головою товариства “Просвіта”.  Коли в Стрию було засновано політичну організацію “Підгірська Рада”, став заступником голови цього товариства, він був і співредактором часописів “Підгірська Рада” та “Господар і промисловість”, які виходили в Стрию у 1909–1911 рр. Завдяки зусиллям Руської трійці був збудований Стрийський Народний дім. Відчуваючи необхідність музичної освіти для української молоді, У 1907 р. у Львові  Нижанківський з допомогою І. Франка видав “Українсько-руський співаник з нотами”.

Крім матеріальних і духовних перешкод, що випали на долю Остапа Нижанківського, його супроводжували ще і безпідставні звинувачення у матеріальних вигодах у зв’язку з займанням керівних посад у заснованих ним організаціях. Наклепи розповсюджували люди із близького і родинного середовища, так звані “скривджені земляки”, які самі не працюючи, мстили Нижанківському.

У січні 1904 року О. Нижанківський спільно з Н. Вахнянином,  В. Шухевичем, М. Волошином, Ф. Колессою та іншими представниками музичної громадськості брав участь у ювілейних святкуваннях М. Лисенка, що проходили в Києві та Львові. Саме йому доручили керувати зведеним хором “Боянів” на урочистому концерті, присвяченому 35-річному ювілею творчості та музично-громадської діяльності М. Лисенка. Зведений хор (більше 300 учасників) виконав кантату “Радуйся, ниво неполитая”. У 1912 році Нижанківський, як представник хорового товариства “Боян”, їздив у складі західноукраїнської делегації на похорон М. Лисенка, де він виступив з палкою промовою, що була надрукована у багатьох київських газетах.

Цікавий та важливий факт доніс до широкого загалу А. Кос-Анатольський через журнал “Україна”, описав драматичну історію, пов’язану з червоною китайкою, якою за козацьким звичаєм була покрита домовина під час похорону Миколи Лисенко. Царська поліція намагалася конфіскувати китайку, трактуючи її як прояв революційних настроїв. Тому кияни передали її галицькій делегації, щоби та, повертаючись з похорону до Львова, врятувала реліквію. Місію цю виконав Остап Нижанківський, який як австрійський дипломат користувався правом недоторканості і під час перетину російсько-австрійського кордону перевіз китайку у своїй валізі. Поліція, що спеціально із-за китайки прибула на кордон, претрусивши багаж інших членів делегації, до особистих речей Нижанківського не торкалась. Пізніше китайка зберігалася у ВМІ ім. М. Лисенка у Львові, а потім у Спілці композиторів, де служила скатертиною для президії різних зборів.

У березні 1914 р. О. Нижанківський повернувся на свою парафію в Завадів, утомлений тяжкою невдячною працею та інтригами своїх і чужих. “Вернувся такий бідний, що деколи прямо не мав що до уст вложити, а зпочатком війни мусив останнє теля заколоти, бо не було що їсти”, – писав про ті часи Іван Боднарук.

У 1914 році отець О. Нижанківський був ініціатором спорудження в селі Завадові, де він душпастирював, пам’ятника Тарасові Шевченку, який в силу різних обставин був встановлений аж 1 червня 1916 року.

Перша світова війна викликала активізацію українського національно-визвольного руху, створення загонів Українських Січових Стрільців. Нижанківський віддав на службу найдорожче, що мав – трьох синів – Нестора, Степана, Богдана, які пішли до лав Січових стрільців. За участі О. Нижанківського у вересні 1914 року на заклик сотника Дмитра Вітовського стрілецтво у Стрию склало присягу Легіону УСС.

Трагічні події в Галичині 1916 р. призвели до загибелі тисяч українських воїнів. Велику поминальну Службу Божу та Панахиду відправив о. Остап: “маси народу вголос ридали, ридання перегукувались із співами стрілецького хору та грою оркестру”. У червні того ж року хор УСС у супроводі оркестру відспівав на новому Стрийському цвинтарі Кантату О. Нижанківського на слова Єроніма Калитовського з нагоди визволення Стрия від “російської інвазії”.

Поступово відбудовується зруйноване війною господарство, відроджуються знищені села. О. Нижанківський повертається до своєї суспільно-політичної та громадської діяльності і фактично стає духовним провідником стрийщини. За ЗУНР О. Нижанківський отримав призначення голови Української національної ради (еквівалент австрійського повітового маршала). Втім, як директор Крайового господарсько-молочарського союзу, віце-маршал Стрийського повіту та депутат Галицького сейму (обрано 1913 р.) отець мав добрий управлінський досвід, а таких серед українців було небагато. І взагалі, на противагу не позбавленим упереджень щодо поляків Є. Олесницькому та О. Бобикевичу, О. Нижанківський був толерантним. Нічого дивного, що за півроку свого урядування в період ЗУНР О. Нижанківський не раз конфліктував з українською “солдатескою” Стрийського гарнізону, які впакували до в’язниці не одного польського урядника або дідича. Їх випускали після втручання О. Нижанківського.

У травні 1919 р. Стрий окупувало польське військо і почалися розстріли і репресії. Почалися доноси, арешти, вбивства. Багато стриян, шануючи о. Остапа Нижанківського, застерігали його, пропонували на деякий час заховатися, однак священик був переконаний, що йому нема чого боятись, а тим більше ховатись.

Осипа Бобикевич, сестра Нижанківського згадувала: “Остап прийшов до нас. Поговорили. І він каже: “Видиш, я безпечний. Я вас беру під свою опіку”. Більше ми вже його не бачили”. У доносі на пароха було зазначено, що в домі Нижанківського є склад зброї. Дулібський священик Лев Шанковський говорив: “Для таких обвинувачень нема найменших підстав: за української влади отець Нижанківський очолював повітову Українську Національну Раду – самоврядну установу, яка не мала нічого спільного з поліційними функціями. Виходить, що якийсь місцевий герой обвинуватив священика у воєнних злочинах, за які польові суди всіх армій карають смертю”. Таким “героєм” виявився один із провідників польського підпілля стрийський промисловець, онімечений поляк Ян Веркштайн, якому як в’язневі нова українська влада 1918–1919 рр. подарувала життя. Так віддячив Веркштайн за дароване життя…

21-го травня 1919 р. у Завадові польські жандарми заарештували Остапа Нижанківського і під конвоєм доправили його у Стрий. Уранці 22 травня охорона вивела Нижанківського з в’язниці. Очевидець описував наступні події: “Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, в місці, де дорога перетинається з залізничними рейками, затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви... Телеграма із Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти, прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо”.

Майно покійного в Завадові вантажили на підводи вояки армії Зелінського. Музичну бібліотеку та книги викидали з шафи і топтали. Подвір’я і город уподібнились дикому побоїщу. На городі варвари шукали срібло й золото, яке згідно з доносом нібито закопав покійний. На жаль, дико, по-хижацьки орудували в господарстві не лише чужі, а й свої гієни.

Згадує П. Кобат: “Такого жаху знищення й вандалізму я не бачив. Чернь, чужа й наша, топтала музичні твори покійника, а дощ, наче союзник скаженого ворога, змивав чорнило з нотного паперу, щоб затерти сліди духу великого композитора і музичного діяча, що його мала українська нація. Хотіли цим вороги знищити культурний доробок автохтонів Галицької землі. Ніхто з людей-гієн не мав милосердя й розуміння пам’яті великого творчого духу. Тільки вітерець скрадався тихцем, брав на свої легкі крила картки нотного паперу та розносив їх по всій нашій землі”.

Із великим трудом, через різні клопотання вдалося убитій горем вдові Олені Нижанківській, дістати дозвіл влади на відкопання тіла та поховання Остапа на Стрийському цвинтарі. Не було на похороні трьох синів отця Нижанківського, які в той час воювали у лавах Української Галицької Армії. Поховали композитора на міському цвинтарі в гробівці родини Бобикевичів, а через вісім років його труну було перенесено в окремо збудований гробівець.

У чому звинуватив О.Нижанківського польський військово-польовий суд –достеменно не відомо. Цікаво зауважити, що після війни громадська думка стрийських поляків була однозначною: страта священика, внука героя польського повстання 1831 р., а до того ж, чесного й толерантного чоловіка – ганьба для Польщі. Проте поки О. Нижанківський був живий, заступитися було нікому. Скаргу його дружини Олени з Бачинських польська прокуратура залишила без відповіді. А дирекція поліції у Львові конфіскувала навіть плакат із повідомленням про виступ українських хорів на панахиді на честь Остапа Нижанківського.

Трагічна смерть Остапа Нижанківського викликала гнітюче враження серед української суспільності. Іван Боднарук писав: “Заплакали не тільки його друзі, а й колишні вороги. Трагедія Нижанківського, збігшись з трагедією України, стала, наче, символом долі нашого народу. Смерть композитора була епілогом визвольних змагань галицьких українців і своїм жахом віщувала довгі роки страшного лихоліття, яке настало для народу після смерті найкращого його сина”. “Є краса в розкішно розцвілій деревині саду, що видає восени обильні плоди;але є своя поезія також у скошеній раннім морозом цвіті.У якім не вгадати вже буйної краси пахучого маю. Сю передчасно зів’ялу красу змарнованого таланту приходиться нам пом’янути в покійного О.Нижанківського; цим вшануємо його пам’ять краще, ніж ставлячи його на п’єдесталі народного діяча”. Його життя – високий приклад для наслідування і осягнення істинної величі духу, а наша місія – не дозволити цьому імені зникнути з історичної пам’яті нашої нації.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Закусов М. Остап Нижанківський проти нафтових спекулянтів / Микола Закусов // Новий погляд. – 2012. –  04.05.

2. Колодій Я. Остап Нижанківський / Я. Колодій ; передм. Ю. Ясиновського. – Львів : Вид-во Львів. музею історії релігії “Логос”, 1994. – 64 с.

3. Людкевич С. О. Нижанківського “З окрушків” (Золоті зорі) та І. Воробкевича “Огні горять” [Ноти]: Мужеські хори [без супр.] / в обробітці С. Людкевича. – Львів : [б. в.], [б. р.]. – 16 с.

4. Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. Виступи : у 2 т. / С. Людкевич ; упорядкув., ред., вступ. ст. і прим. З. Штундер. – Львів : Дивосвіт, 1999. – Т.1 –С. 488.

5. Музична Тернопільщина : бібліогр. покажч. / уклад. В. Я. Миськів ; вступ. ст. О. С. Смоляка. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – 288 с.

Про О. Нижанківського: С. 72–75.

6. Народні пісні зібрані О. Нижанківським. – Львів, 1891 : окремі відбитки псальм, зап. від Василя Кузьмича, співаних лірваком Олексієм з с. Розворяни (Львівщина).

7. [б.а.] На Стрийщині 2012 рік оголошено Роком греко-католицького священика Остапа Нижанківського // Стрийська Єпархія. – 2012. – 14 лютого. – Вівторок.

8. Нижанківський О. Ах деж той цьвіт [Ноти]: Сольо сопранове або тенорове [з супр. фп.] / музика О. Нижанковського ; слова В. І. Масляка. – New York : H. E. Smolensky, [1917–1923]. – 5 с. : іл. – (Українська музична бібліотека).

9. Нижанківський О. Бог ся рождає [Ноти] : колядка: [Для чоловічого хору TB] / О. Й. Нижанківський ; ред. М. М. Гобдич. – [Партитура]. – К. : [Камерний хор “Київ”], 2006. – 1 с. – (Бібліотека хору “Київ”).

10. Нижанківський О. Возвеселимся всі [Ноти] : колядка: [Для чоловічого хору TB] / О. Й. Нижанківський ; ред. М. М. Гобдич. – [Партитура]. – К. : [Камерний хор “Київ”], 2002. – 1 с. – (Бібліотека хору “Київ”).

11. Нижанківський О. Гуляли-гуляли [Ноти] : На мужський хор [без супр.] / муз. Ос. Ніжанковського ; слова Ю. Федьковича. – Відень : [б. в.], 1921. – 5 с.

12. Нижанківський О. З окрушків : [Мужеські хори без супр.] [Ноти] / [муз.] О. Нижанковського ; [слова] Ю. Федьковича ; [обр. С. Людкевича]. – [Львів] : [б. в.], [1917–1922]. – 16 с.

13. Нижанківський О. Й. Любю дивитись [Ноти] : Дует (тенор і баритон) в супроводі фортепяна / О. Й. Нижанківський ; слова [О. Я.] Кониського ; муз. Ост. Нижанковского ; уклад фортеп. : Д. Січинського. – New York : Видав. H. E. Smolen, [1917–1923]. – 7 с.

14. Нижанківський О. Й. Минули Лїта Молодії [Ноти] : Сольо Тенорове з супроводом скрипки і фортепяна / Муз. Ост. Нижанковского ; Слова Т. Г. Шевченка. – New York : H. E. Smolen, [1917–1923]. – 7 с.

15. Нижанківський О. Й. На небі зірка [Ноти] : колядка: [SATB] / О. Й. Нижанківський. – [Партитура]. – К. : [Камерний хор “Київ”], б. р. – 2 с. –(Бібліотека хору “Київ”).

16. Нижанківський О. Христос родився [Ноти] : колядка: [Для чоловічого хору TB] / О. Й. Нижанківський. – [Партитура]. – К. : [Камерний хор “Київ”], 1998. – 1 с. – (Бібліотека хору “Київ”).

17. Остап Нижанківський – священик і композитор. (Редактор Володимир Качур). – Радіо “Воскресіння” : авторські програми. – 2011. – Травень, 13.

18. Оленська О. Отап Нижанківський / Олена Оленська, Un.Known // Стрий, місто над рікою. – 2011. – 09 липня. – Субота.

19. Сов’як Р. Остап Нижанківський: Нарис про життя і творчість. – Дрогобич: Відродження, 1994. – 87 с.

20. Союз Українських Професійних Музик у Львові : матеріали і документи. – Львів : Сполом : М. П. Коць, 1997. – 144 с. – Про О. Нижанківського: С. 86, 89, 95, 100, 104, 111.

21. Пастернак Н. Остап Нижанківський: священик, композитор, молочар / Надія Пастернак // Вголос. – 2013. – 29 січня, вівторок.

22. Про один із найстаріших пам’ятників Тарасові Шевченку // Літературна Україна. – 2012. – №1(117). – січень – березень.

23. [б.а.] “Стрийська трійця”. Остап Нижанківський // Львівська газета. – 2012. – 3 листопада. – Субота.

24. У Стрию переосвячено відновлені могили Остапа і Нестора Нижанківських // Добре серце. – 2012. – 22 жовтня.

25. Читайло О. Смак галицького масла / Ольга Читайло // Високий замок. – 2010. – 05. 01.

Марія Павлина,

студентка 2 курсу

факультету культури і мистецтв

ЛНУ ім. Івана Франка

 


Отправим "Турецкий ятаган" в надежное место, ответил Рагма, только сначала "Зайка сам Начинаем говорить Первые фразы" немножко исправим тебя.

Слышь, "2012 Кто Вы по гороскопу майя" Шимп, давненько мы с тобой не "Где нет зимы" виделись.

Место, отведенное для тех, кто "Организация, нормирование и оплата труда на предприятии. Седьмое издание, стереотипное" не принадлежит к иоаннитской церкви, "Восставшие миры" было расположено как можно "Фэн Шуй Загляни в свое будущее" дальше от алтаря.

Закончив бриться, я сразу направился "Год кота Сказочные повести" на кухню.

Трудно было "Огонь любви огонь разлуки" бы их не заметить, ответил Римо.

Однако мистер Хэммонд "Цветные картинки Различаем цвет предметов" не потерял присутствия духа.

 

Анонси

Електронні б-ки

virtual.jpg

Прес-кліпінг

press-clipping.jpg

bottom
top
презервативи композити дк 016-2010 семантика це ферменти бизнес требования к сайтумідь царская водка силіконові форми

bottom
игры онлайн делать прически игры онлайн для девочек 15 на сайте как найти абонента сотовой связи по номеру телефона справочник адресов организации здесь определить местоположение на карте по номеру телефона бесплатные секс игры онлайн винкс здесь какие есть онлайн игры стрелялки программа определяющее местоположение телефона по номеру играть здесь тут база адресов база данных телефонов благовещенск ссылка александров справочник гонки по москве играть онлайн лего игры играть онлайн самая массовая игра онлайн Блог о Левитре Блог о препарате Камагра здесь sitemap